Ніхто не забутий, ніщо не забуте!

Прокидається сонечко, починається новий день. Малюк робить перші кроки, простягає свої руки до матусі, посміхається. А на пам'ять приходить інше.

Минуло майже сімдесят років після Перемоги… Тепер уже не тільки для дітей - для молодих батьків і матерів, війна стала лише сторінкою далекої історії. З вуст у вуста, з покоління в покоління народ передає славу про подвиги, хоробрість і безстрашність тих, хто кров’ю своєю утверджував мир на землі. На цих переказах виховуються нові покоління патріотів, відданих своїй Вітчизні і готових захищати її.

Закриваю очі й бачу: як летять гранати і свистять кулі, як гинуть мирні люди, як кров тече рікою.

Все поринуло в пітьму. Скрізь дим, вогонь і сльози бачу дерева похилились до землі. Вони не бачать сонця, щоб до нього тягнутись. Трава зів’яла під вагою танка. Не чути спів у пташок, природа замовчала, лише звідсіль лунає крик поранених.

Велика Вітчизняна війна забрала близько 27 млн. життів наших громадян. З них близько 10 млн.- солдати, інші - люди похилого віку, жінки, діти. Але статистика мовчить про те, скільки дітей загинуло в роки Великої Вітчизняної війни. Таких даних просто немає.

Війна покалічила тисячі дитячих доль, відняла світле і радісне дитинство. Діти війни, як могли, наближали Перемогу в мірусвоїх, хоч і маленьких, хоч і слабких, сил. Вони хильнули горя повною чашею, можливо, занадто великою для маленької людини, адже початок війни співпав для них з початком життя. Скільки їх було викрадено на чужину. Скільки убито ненародженими.

Тепер вони йшли Україною в запорошених гімнастерках зі скромними бронзовими медалями на грудях.

Це були бійці особливої вдачі: чи їх народила земля такими, чи їхні матері не були схожі на всіх матерів світу, чи, може, від того, що вони десятки разів бачили смерть під бомбами, у них виробився особливий інстинкт упертості і самопожертви.

Не можна забути горе, тугу за бійцями, як мати тримає на руках вже неживу дитину, як любляча дівчина відправляє свого коханого молитвою, знаючи, що той йде на вірну смерть, як очі, сповнені сльозами, не бачать більше ні щастя, ні долі.

Як пережити таку втрату?...

Сотні тисяч хлопченят і дівчаток в роки Великої Вітчизняної йшли у військомати, додавали собі рік-два і йшли захищати Батьківщину, багато хто гинув за неї. Діти війни частенько натерпілися від неї не менше, ніж бійці на фронті. Перерване війною дитинство, страждання, голод, смерть рано зробили хлоп'ят дорослими, виховавши в них недитячу силу духу, сміливість, здатність до самопожертви, до подвигу в ім'я Батьківщини, в ім'я Перемоги. Діти воювали на рівні з дорослими і в діючійа рмії, і в партизанських загонах.Таких дітей було десятки тисяч.

Ось імена деяких з них: Володя Казьмин, Юрко Жданко, Льоня Голіков, Марат Казей, Лара Михеєнко, Валя Котик, ,Вітя Коробков, Зіна Портнова. Деякі з них стали Героями Радянського Союзу. З перших днів окупації хлопчики і дівчатка почали діяти на свій страх і ризик, який дійснобув смертельним.

Через закриті повіки моїх очей пробиваються сльози. Я не можу їх зупинити,  бачачи ці страшні картини з життя нашого народу. Українці сильні! Вони вистоять!

Ніхто не хотів страждань, загибелі, але доля в ті дні поставила нас перед безоднею. Вороги хотіли підкорити нас, але їм це було не під силу. Сьогодні ми змушені будувати нашу державу в неспокійний час.

Натовп людей, сповнений невідомості, складений з самих різних мас, небажаючий нічого слухати, або затихаючий так, що відчуває своє дихання, натовп, озброєний національними прапорами, очікує чогось нового, світлого. Голодні, замерзлі, з надією на краще майбутнє прості робітники поставили на карту все – життя і волю: «Ми хочемо жити так, як ми хочемо, а не як нам наказують!»…

Прокинуся, згадаю сон і знов жахіття поряд. Нам дав Бог шанс жити щасливо на цій землі, за яку прадіди боролись, життя втрачали в боротьбі за нас, за нашу долю і майбутнє.

Нехай це лише сон, але який реальний, немов сама я побувала на війні, відчула біль сердечну, відчай, горе.

Це наша історія, справжня і жорстока, яку кожен з нас повинен пам’ятати. Її забудеш – не будеш знати хто ти, коритися почнеш усім і всяк. Невже за це життя віддали люди? Вони хотіли миру на землі. Я їх ніколи не забуду, вони навіки у моїй душі.