Проблема розпаду роду, родини як трагедія народу ( за новелою Ю. Яновського «Подвійне коло»)

Скільки існував наш народ, стільки й вкладав сили в прислів’я та приказки. Їх можна перечитувати не один раз, але, щоб зрозуміти справжнє значення виразу, потрібно заглянути глибше, ніж це здається на перший погляд. Одне дерево, та не одні речі з нього роблять ( народне прислів’я). Кожен зрозуміє це по-своєму, я ж думаю, що те дерево і є наш народ, наша велика родина. У всі часи і до тепер нами хтось керує. Зараз це наша влада.  В цьому є і позитивне ( немає хаосу), і негативне ( завжди є ті, хто хочуть стати тією владою, і починають маніпулювати нами).

Кажуть: «Тому роду нема переводу, в котрому браття милують згоду». Я вважаю це правильним. Ми повинні бути не просто людьми, котрі живуть на спільній території, а – родиною. Коли ми єдині - вистоїмо навіть найжорстокіший бій. Головне бути разом і думати на благо спільної справи.

Так, люди мають право думати по-різному, але коли це їх думка, а не коли їм за це платять, або «так хтось сказав». Новела Ю. Яновського «Подвійне коло»– гарний приклад розпаду роду через приналежність до різних класів. Коли ми працюємо разом з кимось, то починаємо думати так як нам це нав’язують інші, або всі оточуючі думають, як ми. Не без винятків, але таких мало. Є вислів: «Нова мітла мете по-новому для того, щоб сильніше пускати пил в очі». А тепер уявіть, що ця мітла не одна… Саме це і розкололо рід у новелі Ю. Яновського. 

Кожен з нас повинен пам’ятати, що політичних партій, «вождів», ще буде багато, а кожна людина неповторна. Тому потрібно берегти людей, адже це вони багатство країни.

В новелі чудово сказано: «Одного роду, та не одного класу». Саме це і погубило братів. Не можна так! Ми один народ, а значить і одна сім’я, в сім’ї не ділять на кращого і гіршого.  Лев Толстой писав: « Тільки тоді легко жити з людиною, коли не вважаєш ні себе вище, краще неї, ні її вище і краще себе». Ми народжені на одній землі, кожна матір, щоб народити нас, страждала, ми всі родились рівними. Тоді чому ділити нас на класи? З цього і починається горе, хаос, війна.

Три речі є до вподоби Богові і людям: згода братів, милосердя до ближніх і згода між чоловіком та дружиною (Петро Могила). Якби кожен з нас знав і  розумів слова великих вчених, письменників, поетів, то жити було б краще. Та що там вчених… Якби кожен слухав своїх рідних, а не як сини з новели «Подвійне коло», лише перед смертю. Так, лише перед смертю розумієш, що всі рівні, але це вже пізно, виправити нічого не можна.

Тож потрібно поважати один одного і цінувати людське життя, адже ми всі чиїсь діти, одна сім’я.

 Аудіокнига

         

«Пізнати себе» ( за Г. Сковородою) та вибір «сродної праці»

Кожна людина сама робить свій вибір в житті. Хтось помиляється, і це надає йому безцінний досвід. А хтось може вірно зрозуміти те, до чого лежить  його серце. Ніхто за нас не зможе вирішити ким нам потрібно стати. Обрана професія повинна бути покликанням. Не потрібно обирати те, за що добре платять, або це престижно,  якщо зовсім не подобається.

Ми повинні думати серцем, зрозуміти себе так, як це зробила Бджола з байки Г. Сковороди «Бджола і Шершень». Обрана праця має стати для лю­дини природною потребою і «найсолодшою поживою», лише тоді праця «потрібне робить неважким, а важке — непотрібним». 

Ернест Хемінгуей писав: « Кожна людина народжується для якогось діла». Головне вчасно зрозуміти для чого народжений кожен з нас.
Дехто може все життя шукати своє покликання, жити в мріях, та не досягнути нічого. Є й ті, хто не шукають, як Шершень. Багатством живиться лише тіло, а душу звеселяє споріднена праця.  (Г. Сковорода).  Так, жити за рахунок когось легко, і комусь цього навіть достатньо, але це не життя, а лише існування. Потрібно замислитись над тим, що залишиться після нас.

Іноді на наш вибір впливають матеріальні чинники. Багато хто  знають ким хотіли б бути, але зраджують своїй мрії через відсутність коштів та сумнів в своїх силах. Як наслідок змушені все життя ненавидіти свою професію.

Потрібно пам’ятати , шо всі трудноші на шляху до мрії – це лише двері, за якими на нас чекає щасливе майбутнє. Кожен з нас повинен усвідомлювати, що лише правильний потяг зможе довести нас туди, де ми бажаємо бути. Для цього потрібно зробити правильний вибір.

 

Модель долі сучасної людини

На життя ми часто скаржимось, питаємо:

«Чому Бог не дав нам кращого життя?»

Наче б все чудово, але маємо

Інші мрії про своє буття.

Є сім'я, і діти, і робота

Було б все чудово, та не так

Постійна метушня, турботи

З людини стане не тюльпан, а мак.

До життя такого легко звикнуть,

Та не всі приймуть його таким,

Можна в темряві навіки-віків зникнуть,

А в кінці залишитись ніким.

Бунт душі не завжди справедливий

Іноді потрібно зачекати

Пройде час і зникнуть бурі, зливи

Треба крапельку терпіння лише мати.

Та не всім дано це зрозуміти -

Випивкою світ весь заміня,

А потрібно було тільки жити

З таким питтям життя лише згаса.

І ніхто уже не розуміє

Дарма час свій дорогоцінний гає,

А душа в середині все тліє

І роботи більш уже нема.

Ти розумний був і працьовитий,

Але втратив на хвилинку дар,

І в душі ти певно хотів жити -

Змій спокуси в тебе впустив яд.

А душа так легко не здається

Крапку ти поставити не дав

Жаль, що серце наче в огні б’ється

Ти роботу ніч і день шукав.

І знайшов, і краще наче стало

Людям ти почав допомагати,

Але зламана душа скоро повстала…

Треба поміч і самому вже прийняти.

Чи людей потрібних поруч не було,

Наркоманом стати дуже легко,

З кожним таке трапитись могло,

Але розум вже стає далеко.

І ніхто з сім’ї не розуміє

А раніше було так чудово

Людина в краще вірити не вміє,

Та не завжди розуміє добре слово.

Радість кожен день не зустрічають,

Зникнення людей не помічають

Щастя від помилок нам не мати,

Але гірше таки може стати.

Варто мріяти й надіятись на краще

Та життя, дітей, онуків берегти

І спокусі не піддатися нізащо

Все змінити зможеш тільки ти.

Передбачити свій шлях не так і легко

В світі є багато злих спокус

Від них триматися потрібно лиш далеко

Поради рідних намотать на вус.

Добро і зло (за романом М. А. Булгакова «Майстер і Маргарита»)

Чимало класиків як української літератури, так і світової, за основу своїх творів брали тему добра і зла. Але найбільш точно і зрозуміло, на мою думку, це зробив Булгаков. Саме розподіл героїв на позитивних і негативних дає читачеві правильно зрозуміти слова написані автором, і обрати для себе свого героя, того, якого ти розумієш, і який близький тобі. Не дарма кажуть, що коли читаєш – живеш.

Єдине, що залишається складним для читача – це зрозуміти хто справді зло. Розглянути б хоч Воланда. Не дарма  автор присвоїв йому слова з філософської драми Гете «Фауст» : «Та хто ж ти? – Я – частина тої сили, що постійно хоче зла і постійно творить благо»… 

Сам Булгаков не розділяє на добро і зло, а описує переплетення цих понять в житті. Варто зауважити, що майстер слова створив для читача такий світ, з якого вийти дуже важко. Все так схоже на наше життя, начебто зрозумілі нам відчуття, але ні. Тоді починаєш думати, а що, якщо десь, саме зараз, Воланд проходить парком і слухає, що говорять двоє чоловіків сидячи на лавці.

Чому я не вважаю Воланда злим? Та тому, що він не творить зла як такого, швидше відновлює потоптану своїми, не зовсім гуманними, але вельми дієвими методами. Викриває, виводить на чисту воду і карає донощиків, сластолюбців, хабарників, підлих і корисливих людей, допомагаючи чесним і порядним героям. Воланд - то необхідне зло, без якого немає добра: «... що б робило твоє добро, якби не існувало зла, і як би виглядала земля, якби з неї зникли тіні?».

Якщо розглянути «темну сторону», то хочу запитати, а чому дотепер зло поставало в образі людини чи істоти? Я вважаю, що цілковитого зла не буває, як в діжці меду є крапля дьогтю, так в добрі є зло, а в злі є добро. Тому для мене зло це погані вчинки, образливі почуття, думки і вади людини. Чому загинув Ісус? Він загинув через боягузтво Понтія Пілата, який міг і хотів допомогти Ієшуа, але побоявся зіпсувати собі кар’єру. Не дарма одна із ідей роману: «Найстрашніша вада – це боягузтво». Саме вона штовхає на зраду і підлість. Істина Ієшуа дуже проста: усі люди добрі  й треба все зробити, щоб допомогти людині виявити свою доброту, бо тільки добро може змінити світ. Але ці думки виявляються злочинними з погляду єршалаїмських законів, бо там треба вірити тільки в кесаря. Ці закони – це закони тоталітарної держави, що знищують людину.

Зло у романі уособлює суспільний лад за якого жив Булгаков і про який писав. Видатний російський прозаїк зумів в одному творі розкрити стільки тем,  навчити людину жити правильно і вірити, що добро було, буде і буде, а зло не таке вже і зло.

Переказ твору

Сучасний конфлікт

Не дарма кажуть: «Конфлікти, вони всюди, вони стосуються всього, що ми робимо, всіх, навколо нас, але найсмішніше те, що всі суперечки по суті однакові. Дві сторони кричать, звинувачують один одного, і при цьому бояться сказати один одному про свої наміри.» Це стосується і більш глобальних питань, адже війна це і є конфлікт, через який страждають цілі країни, а точніше – люди. Ті, хто керують цією війною, самі ж  ніколи не воюють.

     

Війна в Україні – це конфлікт декількох держав світу. Не так і легко приймати правильні рішення коли всі, хто тебе оточують шукають вигоди для себе. Нажаль, у наш час думками керує той, хто має гроші. Ми всі прагнемо  щасливого життя, але серед нас є й ті, хто не проти зрадити своїм інтересам, аби заробити гроші. Хіба можна сказати, що у всьому винна влада?Люди самі обрали те життя, яким хотіли жити. Для кращого життя потрібно думати душею, а не гаманцем.

     

Страшні речі кояться в нашій країні вже давно, а ми живемо зараз тут, ходимо в школу, сміємось, граємо. Люди вже настільки звикли і зчерствіли, що в новинах можна почути про смерть людей на Донбасі голосом переліку.

Де ж поділась жага до перемоги?

Де ж поділось наше співчуття?

Благодійники все відправляють допомогу

Кожен з них вже спас комусь життя.

Ми вклонитися низенько тим повинні

Хто не здався, а воює там за нас

Не забути ні колись,  ні нині

 Пам’ятати кожного із вас.

Бернгард Шлінк писав: « Я ще можу зрозуміти, коли хтось боїться боротьби і тримається осторонь, але коли ти робиш вигляд, ніби ніякої війни і не було, я просто не знаходжу слів» . Не можна бути осторонь від такої проблеми, потрібно діяти. Лише разом ми зможемо зупинити цей конфлікт.  Зламати легко одну соломину, але коли їх багато – потрібно багато сил. 

Ніхто не забутий, ніщо не забуте!

Прокидається сонечко, починається новий день. Малюк робить перші кроки, простягає свої руки до матусі, посміхається. А на пам'ять приходить інше.

Минуло майже сімдесят років після Перемоги… Тепер уже не тільки для дітей - для молодих батьків і матерів, війна стала лише сторінкою далекої історії. З вуст у вуста, з покоління в покоління народ передає славу про подвиги, хоробрість і безстрашність тих, хто кров’ю своєю утверджував мир на землі. На цих переказах виховуються нові покоління патріотів, відданих своїй Вітчизні і готових захищати її.

Закриваю очі й бачу: як летять гранати і свистять кулі, як гинуть мирні люди, як кров тече рікою.

Все поринуло в пітьму. Скрізь дим, вогонь і сльози бачу дерева похилились до землі. Вони не бачать сонця, щоб до нього тягнутись. Трава зів’яла під вагою танка. Не чути спів у пташок, природа замовчала, лише звідсіль лунає крик поранених.

Велика Вітчизняна війна забрала близько 27 млн. життів наших громадян. З них близько 10 млн.- солдати, інші - люди похилого віку, жінки, діти. Але статистика мовчить про те, скільки дітей загинуло в роки Великої Вітчизняної війни. Таких даних просто немає.

Війна покалічила тисячі дитячих доль, відняла світле і радісне дитинство. Діти війни, як могли, наближали Перемогу в мірусвоїх, хоч і маленьких, хоч і слабких, сил. Вони хильнули горя повною чашею, можливо, занадто великою для маленької людини, адже початок війни співпав для них з початком життя. Скільки їх було викрадено на чужину. Скільки убито ненародженими.

Тепер вони йшли Україною в запорошених гімнастерках зі скромними бронзовими медалями на грудях.

Це були бійці особливої вдачі: чи їх народила земля такими, чи їхні матері не були схожі на всіх матерів світу, чи, може, від того, що вони десятки разів бачили смерть під бомбами, у них виробився особливий інстинкт упертості і самопожертви.

Не можна забути горе, тугу за бійцями, як мати тримає на руках вже неживу дитину, як любляча дівчина відправляє свого коханого молитвою, знаючи, що той йде на вірну смерть, як очі, сповнені сльозами, не бачать більше ні щастя, ні долі.

Як пережити таку втрату?...

Сотні тисяч хлопченят і дівчаток в роки Великої Вітчизняної йшли у військомати, додавали собі рік-два і йшли захищати Батьківщину, багато хто гинув за неї. Діти війни частенько натерпілися від неї не менше, ніж бійці на фронті. Перерване війною дитинство, страждання, голод, смерть рано зробили хлоп'ят дорослими, виховавши в них недитячу силу духу, сміливість, здатність до самопожертви, до подвигу в ім'я Батьківщини, в ім'я Перемоги. Діти воювали на рівні з дорослими і в діючійа рмії, і в партизанських загонах.Таких дітей було десятки тисяч.

Ось імена деяких з них: Володя Казьмин, Юрко Жданко, Льоня Голіков, Марат Казей, Лара Михеєнко, Валя Котик, ,Вітя Коробков, Зіна Портнова. Деякі з них стали Героями Радянського Союзу. З перших днів окупації хлопчики і дівчатка почали діяти на свій страх і ризик, який дійснобув смертельним.

Через закриті повіки моїх очей пробиваються сльози. Я не можу їх зупинити,  бачачи ці страшні картини з життя нашого народу. Українці сильні! Вони вистоять!

Ніхто не хотів страждань, загибелі, але доля в ті дні поставила нас перед безоднею. Вороги хотіли підкорити нас, але їм це було не під силу. Сьогодні ми змушені будувати нашу державу в неспокійний час.

Натовп людей, сповнений невідомості, складений з самих різних мас, небажаючий нічого слухати, або затихаючий так, що відчуває своє дихання, натовп, озброєний національними прапорами, очікує чогось нового, світлого. Голодні, замерзлі, з надією на краще майбутнє прості робітники поставили на карту все – життя і волю: «Ми хочемо жити так, як ми хочемо, а не як нам наказують!»…

Прокинуся, згадаю сон і знов жахіття поряд. Нам дав Бог шанс жити щасливо на цій землі, за яку прадіди боролись, життя втрачали в боротьбі за нас, за нашу долю і майбутнє.

Нехай це лише сон, але який реальний, немов сама я побувала на війні, відчула біль сердечну, відчай, горе.

Це наша історія, справжня і жорстока, яку кожен з нас повинен пам’ятати. Її забудеш – не будеш знати хто ти, коритися почнеш усім і всяк. Невже за це життя віддали люди? Вони хотіли миру на землі. Я їх ніколи не забуду, вони навіки у моїй душі.

Що важче: бути комахою чи людиною ( за новелою «Перевтілення» Ф. Кафки)

На мою думку відповідь не однозначна: важко бути і комахою і людиною.  Комаха ні сказати, ні зробити щось, ні захистити себе не може. Але є і інша сторона: погано також бути через міру тихою закомплексованою людиною, яка, як комаха, також цього зробити не може.

В жорстокому суспільстві вижити зможуть тільки хитрі, лицемірні люди. Вони не дивляться на проблеми інших, не співпереживають. Вони йдуть тільки вперед, забуваючи про інших. А шляхетні й добрі, зазвичай, залишаються покірними слугами тих перших, не маючи права жити для себе.  Покірність й через мірна відданість сімї зробили з Грегора Замзи комаху.

Бути людиною краще тим, що в будь-яку  хвилину можна все змінити. Але, якщо ми будемо баятись змін, то так і залишимось там де ми є.  Людина – не комаха, вона сама обирає як жити.  У цьому одна з переваг. По-друге, завжди знайдуться однодумці, варто лише розповісти свою проблему іншим, і тобі допоможуть. Не одразу, а тоді коли це буде найбільше потрібно. Це наче закон життя в суспільстві: « Якщо допомоги ні від кого не надійшло, то ти сам маєш сили все зробити».

Багато людей можуть стверджувати, що бути справжньою людиною важче: потрібно бути особистістю, навчатись, вирішувати важливі питання, наче комахи просто існують. Я вважаю, що це не так. Комахи також мають важливі завдання, та сенс проживання на землі. У сучасному світі створено безліч благ для полегшення життя людини, але сама людина лише те і робить, що погіршує середовище для існування маленьких, нікому не помітних істот. Ф. Кафка показав на прикладі Грегора Замзи, що саме та комаха, безпорадне створіння, є морально значно кращою за людей.

 Якщо замислитись над тим, що було б якби я стала комахою, то перше моє рішення було б – це тікати від усіх. Хай краще мене пам’ятають такою,  якою я була людиною, ніж якою стала. Я впевнена, любов рідних до мене ніколи не згасне, але про інших я цього сказати не можу. Люди надто легко змінюють враження під впливом суспільства.  Потрібно або пристосуватись до життя комахи, або померти.

Вільям Шекспір казав: «Зайва квапливість, точно так само як і повільність, веде до сумного кінця». І у людини і в комахи життя складне по-своєму. Тому допоки я людина, буду жити як потрібно. Хто знає, що буде завтра. І поки я ще можу говорити - буду висловлювати свою думку. Кажуть: «Скільки людей – стільки й думок», нехай моя думка також змусить когось замислитись і подивитись на світ іншими очима. 

Фільм

Мотиви перестороги в романі Камю «Чума»

Що таке чума? У наш час  легко знайти велику кількість інформації про чуму, але більшість – це сухі правила, котрі не передають всього сенсу цього слова. Так, я згодна, що це  інфекційна хвороба, що характеризується гарячкою, інтоксикацією та серйозними ураженнями різних органів, але чи зрозуміло воно звичайній людині? Велика кількість термінології знижує усього розуміння проблеми, а проблема чуми, я вважаю, повинна бути розглянутою і почутою.

Французький письменник Альберт Камю написав роман, у якому неначе побудовано хроніку епідемії чуми, що почалася в Орані. У цьому творі автор алегорично переносить історичну проблему на папір, переосмисливши її і надаючи їй зовсім іншого забарвлення, але глибинний зміст можна уловити. Сам Камю писав: «Чума – це боротьба європейського опору проти нацизму». Тому чума (або «коричнева» чума) – форма існування зла, яке не можливо здолати, і сироватка Кастеля не допоможе, як не допомогла синові слідчого. І вислів: «Більше п’єш – мікроба вб’єш!» - теж безглуздий.  Тут потрібно щось інше, по-іншому боротись.

Якщо й справді розглядати проблему чуми ураховуючи нацизм, то варто хоч взяти для прикладу СРСР. Пацюки вже бігли, люди вже страждали, але віра владі, замовчування, заспокоювання продовжувались. Люди просто звикли ховатися від жахливої реальності.

Коли епідемія, здавалось, але фінал роману відкритий. На думку Ріє, ця радість тимчасова, він знає, що «… можливу, настане день, коли на лихо і в науку людям чума розбудить пацюків і пошле їх конати на вулиці щасливого міста». Камю наголошує, що людина доброї волі може перемогти конкретне зло, але вона ніколи не здобуде перемоги над злом к світі. І тому доктор Ріє переконаний, що «чума – це нескінчена поразка». 

Чумою можна назвати і соціалістичний лад, котрий так само пожирав людей.

Вмирали кращі, жити стало важче,

А сірим людям, зачумленим від власті,

Не повернуть бувшої краси.

наш час чума – це байдужість. Вона невиліковна. І як сказав один старий: «Хіба не все наше життя – чума?».

Аудіокнига

Актуальність п’єси М. Куліша «Мина Мазайло» у наш час

Чим більше ми вчимо історію, тим більше впевнюємося в тому, що вона повторюється. Гітлер і Наполеон, Лінкольн і Кеннеді, 20-ті роки XX ст. і сьогодення. Микола Куліш помітив, яким трагічним є становлення української мови. А що ж змінилось з тих часів? Чому не всі українці цінують свою мову, рід, культуру? Переїжджаючи в місто, починають говорити російською, в соціальних мережах – російською, знайомляться також російською. Навіщо так робити? Хіба наша мова і нація гірші? Ні, але будуть, якщо ми і далі будемо так робити. Годі себе принижувати!

Говорять, що країну прославляють люди, які живуть в ній. І щоб це зробити, не обов’язково бути знаменитим на весь світ, потрібно просто берегти те, що відокремлює нас від інших. У нас чудова історія, гарні краєвиди  і добрі люди. Погано те, що не всі це пам’ятають.

В образі Мини я бачу кожного з  нас. Наша мова переповнена русизмами. Хоч дехто намагається їх позбутись, але це нелегко. Ми звикли. Добре, коли хоч розумієш це, погано, коли починаєш прославляти  «святу Росію».  Мина Мазайло думав, що це його прізвище зламало йому все життя, але це не так. Він сам  обрав собі таке життя.

Олесь Гончар писав: «Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе». Я вважаю, що в усіх бідах винен сам Мазайло, і місце він займав у суспільстві те, на яке заслуговував. 

Що ж включає в себе зміна прізвища? Відмова від історії, предків, від себе. Змінюючи його, або переїжджаючи в іншу країну, ти відмовляєшся від всього, що колись любив, чим пишався,  втрачаєш частинку себе.

Я вважаю, що людину вже потрібно поважати, якщо вона любить свою країну, якою б та не була. На чужій землі, з вигаданим прізвищем, краще не буде. Ми просто заради своїх забаганок відмовляємось від того, за що наші прадіди боролись.

Як легко прізвище змінити,

Або покинуть цю країну,

Та як же після цього жити,

Життю радіти, дітей вчити,

Якщо свою, як мати рідну,

Не зміг навчитися любити.

На мою думку, у своєму творі Микола Куліш не просто показує Мину Мазайла в його безглуздій войовничості, нікчемності та поверховості, який забуває національне коріння, традиції, зраджує рідну мову, культуру. П’єса  є актуальною і зараз. Хоч паралелей можна проводити ще багато, але по-справжньому зрозуміти їх зможуть не всі, але кожен повинен проаналізувати цей твір і винести з нього найважливіше.

Куліш зумів застерегти від таких помилок не тільки глядачів за часів українізації, а й  читачів сьогодні. Кожна п’єса, роман, оповідання, чи вірш українських митців несуть повчальний зміст, вчать нас жити. Тому, нам потрібно прислухатись до слів тих, хто  по-справжньому розуміє те, що відбувається зараз, чи було колись.

Мина Мазайло (фільм)